Річка Теребля

Річка відома своєю V-подібною долиною в верхів’ях. Водойма та її береги формують цілі екологічні системи; для фахівців вона відкриває сторінки знань у сфері історії, культурних знань та гідрології.

Теребля бере свій початок високо в Карпатах на висоті близько 1500 метрів над рівнем моря. Витоки річки — це кришталево чисті струмки, що згодом зливаються в потужний потік. Подекуди похил річки сягає 9,3 метра на кілометр, роблячи її однією з найшвидших на Закарпатті.

У середній і нижній течії Тереблянська долина розширюється до трапецієподібної форми, дозволяючи річці спокійно нести свої води до Тиси, де вона стає правою її притокою. Влітку зливи можуть перетворювати Тереблю на бурхливий потік, а зимові морози — на крижану стрічку.

За даними гідрологічних спостережень, середня витрата води становить близько 20 кубічних метрів на секунду (у пікові повеневі періоди — до 500 кубометрів).

Свою назву річка, ймовірно, бере від давніх слів, пов’язаних зі словом «теребити» — очищати чи оббирати. Історія Тереблі сягає давньоруських часів, коли річка була природним кордоном і торговим шляхом. Сьогодні ріка є центром екологічного туризму та гідроенергетики. Теребля приваблює туристів кришталевими водами, багатими на форель, і навколишніми лісами. Річка є частиною національних природних парків, де поєднуються традиції гуцульської культури з сучасними екологічними проєктами.

Результати археологічних досліджень вказують на знахідки періоду IX–X століть, а також свідчать про поселення вздовж берегів Тереблі, де люди займалися землеробством і торгівлею.

У середні віки річка була свідком монгольських набігів у XIII столітті та угорського панування в XV–XVI століттях. У ті періоди Теребля використовувалася для транспортування деревини та солі. Із розвитком промисловості у XIX столітті на берегах річки почали з’являтися лісопилки, перетворюючи її на економічний стрижень регіону.

Синевир — це найбільше гірське озеро в Україні. Синевир з усіх боків оточене величними гірськими масивами: горою Кам’янкою з півночі, хребтом Овчарський Верх з півдня, грядою Боржавської полонини із заходу та горою Стримбою з південного сходу. Через таке розташування його називають «Перлиною Карпат», «Озером закоханих» і «Морським оком», і кожна з назв відображає пов’язані з цим унікальним творінням природи легенди.

За переказами, своєю появою озеро завдячує величезному коханню, яке навіки поєднало душі графської доньки Сині та пастуха Віра. За наказом батька дівчини, який не бажав благословляти такий союз, слуги скинули на Віра величезний камінь, і він загинув. Синь, яка дізналася про те, що трапилося, прибігла на місце загибелі коханого і, обійнявши його тіло, плакала дні й ночі, поки її сльози не стали цілим озером, яке потягнуло у свої глибини і вбиту горем дівчину. Сьогодні про цю трагічну історію нагадує висока скульптурна група з червоного дерева «Синь і Вир», що стоїть на березі і була створена 1983 року закарпатськими майстрами І. Бровдієм і М. Саничем.

У 1950-их роках тут збудували Теребле-Ріцьку гідроелектростанцію у селі Нижній Бистрий. Попри екологічні виклики, ця станція забезпечила енергією тисячі домівок. Зараз річка є частиною проєктів відновлюваної енергетики, де балансують між виробництвом струму та збереженням природи.

До зведення електростанції залучали спеціалістів, техніку, матеріальні й трудові ресурси з усього Радянського Союзу, Чехословаччини, НДР, а фінська фірма «Френсіс» виготовила турбіни та металевий напірний трубопровід, котрий уклали по схилу гори.

До комплексу споруд станції після завершення їх будівництва входили: залізобетонна гребля на Тереблі заввишки 45 м на 1,5 км нижче від села Вільшани; водосховище на річці з площею затоплення 193,8 га та водного дзеркала — 1,6 кв. км; стометровий тунельний водоскид діаметром 7 м, дериваційний тунель, виритий під горою Бовцар, завдовжки 3700 м й діаметром 2,15 м, прокладений по схилу гори; наземна споруда станційного гідровузла на Ріці розміром: 37 м завдовжки, 16,4 м завширшки та 19,1 м заввишки.

Екосистема Тереблі та її берегів — це симбіоз та ціла платформа біорізноманіття, де вода, ліси й тварини створюють гармонійний баланс: у верхів’ї панують гірські луки з рідкісними рослинами (едельвейс чи карпатський рододендрон); у гирлі річки риби (форель і харіус), а вздовж берегів — видри та бобри, що регулюють потік, будуючи дамби, дещо нижче за течією біорізноманіття розширюється: заплавні луки стають домівкою для птахів (сіра чапля чи зимородок), що полюють на комах і рибу.

Людський вплив додає складнощів: ерозія берегів і введення інвазивних видів, як американська норка, загрожують балансу. Та найскладнішим екологічним викликом річки, без сумніву, є забруднення берегів побутовими відходами. Особливо ця картина яскраво прослідковується в час весняних паводків та осінніх повеней, коли бурхлива ріка несе величезну кількість пластику та іншого побутового бруду. Громадські організації та активісти, які дбають про довкілля, постійно проводять заходи із очищення берегів від сміття. Не менш важливою є робота з освітніми процесами щодо сортування сміття.

Громади Тереблянської Долини спільно з Асоціацією «ТеРА» та екологічними організаціями активно працюють над розробкою та втіленням місцевих планів поводження з відходами, намагаючись зменшити людський вплив на забруднення довкілля.

У грудні 2022 року Закарпатською обласною радою прийнято рішення про створення ландшафтного заказника місцевого значення «Берег Закарпатського Моря» на площі 90,6662 га в межах Державного підприємства «Хустське лісове дослідне господарство» та Драгівської сільської ради. За це рішення проголосували 52 депутати. Ділянку на березі Вільшанського водосховища між населеними пунктами Мерешор та Вільшани протяжністю 9 кілометрів оголошено об’єктом природно-заповідного фонду місцевого значення.

Із такою ініціативою до обласної ради звернулася громадська організація «Чисто.Де» та Громадська організація «Українська природоохоронна група». Громадська екологічна організація «Чисто.Де», заснована Романом та Оленою Жук, відповідальна за організацію екопікніків на березі Вільшанського водосховища, разом із екологами направили наукове обґрунтування цінності екосистем Берега, у результаті чого в системі природоохоронних територій Закарпаття створено ландшафтний заказник «Берег Закарпатського Моря».

У 2022-му році Роман Жук добровольцем пішов захищати свою країну та віддав життя за неї — загинув на південно-східному напрямку 26 травня 2022 року. Роман воював розвідником артилерійського взводу 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. Але заснована ним справа мала логічне продовження.